Будь-які емоційні реакції зазвичай супроводжуються певними фізичними станами (почервоніння шкіри, наприклад), а інші люди таким чином зможуть зрозуміти, що переживає в цей час людина.
Гнів є складової агресії, яка у свою чергу належить до базових емоційних станів людини. Агресія з одного боку спонукає людину до дії, надає сили руху, а з іншого може мати деструктивний характер дії по відношенню до себе чи до інших людей. Гнів також може бути самостійною емоційною реакцію на щось, а може виступати певним «прикриттям» тих почуттів, які не бажано або недопустимо транслювати, та які у даному випадку не легітимізовані у картині світу цієї людини чи суспільства. Так за гнівом може «ховатися» якийсь страх, відраза або печаль. Тобто, проявами гніву ми іноді говоримо: я так боюсь залишитися самотньою, наприклад, що готова кричати на весь світ. Або: я так сумую за чимось чи кимось, а плакати не вмію і тому обираю гнів.
Існує й зворотня ситуація, коли гнів не легітимізований і людина проявляє допустимі для неї почуття страху, смутку, сорому, провини замість гніву. Іноді людина має внутрішні заборони на ці прояви і тоді вона починає гніватися на себе.
У разі прояву гніву як самостійною емоційної реакції людина може відчувати небезпеку. Наприклад, коли порушуються її фізичні, психологічні або соціальні кордони. Також слід зауважити, що гнів є реакцією на невизначеність ситуації в якій перебуває людина. Це проміжна стадія на шляху внутрішнього прийняття ситуації. Вона дозволяє вийти енергії, що накопичується на стадії шоку.
У людини, яка наразі перебуває у гніві, спостерігаються наступні фізичні стани: почервоніння шкіри, напруга в руках та голосі, стиснуті щелепи, підвищення тиску та інші. Небезпечними також є реакції тіла у разі пригнічення гніву. Так, можуть виникати такі розлади здоров’я: напруження, тривожні розлади, безсоння, депресія і інші серйозні психосоматичні прояви.
Що робити, коли гнів заважає комунікації?
З боку особи, яка гнівається: – розпізнати свій гнів; – ритмічно з натиском подихати; – задати собі питання: що сталося, що я розгнівався? (ситуація, що «запустила» гнів) – з’ясувати, які потреби так голосно «заявляють» про себе: чого зараз я потребую найбільше? (тиші, наприклад, чи спокою, їжі чи сні) – прояснити результативність прояву гніву: чи допомагає мені гнів отримати те, що я потребую? – підтвердження наявності вибору поведінки: чи можу я зараз змінити свою тактику задоволення потреби? – при можливості озвучити потребу прямою комунікацією. Наприклад: ти зараз голосно розповідаєш сину умови задачі, а мене це дратує, бо мені зараз потрібно зосередитися по роботі. Чи можеш ти розмовляти тихіше? Або: я приготувала обід, який ви з’їли та залишили немитий посуд і мені дуже прикро й боляче, за те, що я відчуваю себе потрібною лише в якості прислужниці у домі. Чи могли б ви прибирати за собою й брати участь у домашніх справах? – відреагувати гнів можна й фізичними вправами: побити кулаками подушку, потопати ногами, ритмічно порухатися, покричати (якщо це не заважає іншим). – бажано достатньо відпочивати, дотримуватися певного режиму дня й робити паузи (відстрочка реакції) в разі ймовірності виникнення руйнівних наслідків конфлікту.
З боку оточуючих: – Не протистояти гніву людини, а забезпечити собі безпечну відстань і вислухати її. – По можливості підтримати: я розумію чи я відчуваю як тобі складно зараз. – Інший варіант підтримки: дозволь собі погніватися скільки тобі треба, а потім ми повернемося до розмови. – Розуміти, що гнів, який направлено на Вас, насамперед Вас не стосується, крім фізичного забезпечення власної безпеки. Людина таким неадекватним чином реагує на власні обставини. – Іноді достатньо побути поруч, щоб людина заспокоїлася. – При можливості можете мовчки обійняти за плечі і так деякий час постояти чи посидіти разом. – Розрядити обстановку можна смішними коментарями або діями. – Важлива доброзичлива увага до потреб того, хто гнівається, без звинувачень та аналізу його дій. – Коли людина почне заспокоюватися, можна запропонувати якийсь теплий напій (чай, наприклад). Отже, треба для себе уяснити, що ми можемо навчитися керувати власними емоціями. Для цього нам потрібно: вміти їх розпізнавати; дозволити собі в безпечний спосіб відреагувати; зрозуміти, які потреби (психологічні чи фізичні) через гнів можуть задовольнятися або приховуватися; потурбуватися про себе і в разі потреби звернутися до фахівців.
За матеріалом практичного психолоаг, реабілітолога, фахівеця з кризового втручання та психосоціального супроводу, молодшого наукового співробітника лабораторії психології малих груп та міжгрупових відносин Інституту соціальної та політичної психології Національної академії педагогічних наук Ольги Плетки